День дурня

Я б назвав цей день всенародним святом.
От як є день будівельника - для будівельників, день енергетика, зв'язківця і шахтаря.
А є свято для всіх, без винятку.
Бо немає людей, які б не пошились хоча б раз у дурні.
При чому самі себе.

Якщо вдивитися в те, як відбувається сам процес перетворення здавалося б розумної навіть і досвіченої людини в дурня, то можна побачити, що найбільша вина лежить на ній самій.
Не на обставинах чи дрібних шахраях-авторах (потужні аферисти все обставлять так, що клієнт вийде задоволений самим собою і результатами того як його ошукали).
А на тому, хто настільки хоче вірити, що обманює саму себе.

Взяти хоча б сьогоднішній день.
Що радісного він нам приніс?
Коли я думав і шукав джерела для перевірки, то згадав що сьогодні за день. Але поки суть та діло, я хотів вірити і вірив, що Ю.В. Тимошенко знімає свою кандидатуру з дострокових президентських перегонів.
Або ті ж стипендії від Біла Гейтса для українських айтішників. Але це вже була друга новина, то я анкетку тільки пролиснув і не став заповняти. А поки пролистував - вірив.

Телевізор, соціальні мережі і сайти новин навчилися використовувати цей дрібний грішок у людей.
Емоційні зачіпки торкнуться глибинних струн і нова інформація стає частинкою світу і життя людини.

Зараз простір новин настільки перегрітий і потенційно важливий, що люди не можуть залишатися байдужими.
Всі ці бандеравці по всій Україні, війська на кордонах, невідомість що буде далі, падіння курсу власної валюти емоційно "вдівають" людей на голку засобів масової дезинформації.

Я роками не дивився телевізор, і жив прекрасно.
Лютий 2014-ого повернув мене до екрану.
І не тільки - я почав активно шукати добавки - для підтвердження, посилення і подальшого споживання того, що нічого окрім переживань, нервів і попсутого настрою не принесе.
В березні я знову вимкнув телевізор.
Тепер намагаюся не читати новин.
Поки що вдалося лише злізти з найбільш емоційно крикливих, оновлюваних і прив'язливих.
Доречі, лише сама зміна ресурсів на ті, що мають менший градус заголовків - заспокоїла трохи нерви.

Здавалося б, в цей час перемін, буремних подій можна проморгати все аж до того часу, як російські танки не в'їдуть на мою вулицю.
Але я думаю, що до того не дійде - я помітив навколо стільки людей, які читають новини і дивляться телевізор!
І головне - хочуть все то розповісти іншим.
Найважливіше (тобто те, що отримало у них найемоційніший відгук) я завжди буду знати.

І цей момент дармового поширення чуток серед оточуючих я ставлю в один ряд із гріхом віри у неперевірене "торкаюче" щось.