Python і High Load Lohika morning

1. закінчив курс learnpythonthehardway.org і прочитав learnxinyminutes.com по тому ж python. Відчув себе джуном-початківцем. Синтаксис мови тепер не викликає відторгнення, є бажання щось написати.
   Lifehack про друкування коду прикладів - найкраща порада для освоєння нової мови програмування.
2. Сходив на morning.lohika.com по High Load, який провів гість з Києва Дмитро Думанський. Цікаво і добра вправа для голови. На планшет або телефон часу не було варто витрачати.
   Відчував всю доповідь і сесію питань і відповідей - скільки ж ще мені вчити і отримувати досвід.
   Але потім сходив на ленту автора на Хабрі, де були співпадіння з презентацією (а я читав лише статтю автора на доу, глибше не пішов, менше цікаво на доповіді не було), почитав коментарі.
   Звичайно, хабровські троллі, які не ставлять у приклад власні проекти, а лише відмовляють авторові у цінності викладення матеріалів, порадували.
   Але легше стало :)

Краще ніж вчора

В рамках задуманого місячника "Сьогодні краще ніж вчора" почав із прояснення для себе що ж таке SOLID - принцип, про який мене досить часто питають на співбесідах.

Дуже вчасно під руку потрапили сторінки київського программіста-дотнетчика. Я підписаний на його блог, колись намагався погортати його, але застряг. Пише розумні речі, які в голову одразу не заходять. Статті він писав декілька місяців, але я терпляче чекав коли він допише всю серію по абревіатурі - щоб у голові все одразу вклалося.
І ось нещодавно він, здається, дописав.

Особливим успіхом похвалитися не можу, але сподіваюся, що наступного разу це питання мені не буде здаватися таким формальним, і я зможу про SOLID поговорити, а не просто відбарабанити завчені визначення. Я на всі 100% автора не зрозумів. Можливо, пізніше перечитаю і відчую просвітлення. Але зрушення були.

Якщо ви не я, то раджу читати прямо автора - в нього більше, розгорнуто, краще. Тут пишу більше для себе, конспектую виконання намагань стати сьогодні краще, ніж вчора.

• S – Single Responsibility Principle
• O – Open-Closed Principle (Часть 2. ФП vs ООП)
• L – Liskov Substitution Principle (LSP. Часть 2. О наследовании)
• I – Interface Segregation Principle
• D – Dependency Inversion Principle (Критический взгляд на DIP)
• О принципах проектирования

Даний принцип стосується проектування і архітектури.

Отже, що як я тепер буду розшифровувати дану абревіатуру:

• S - Single Responsibility Priciple
  Клас повинен мати лише одну причину для зміни.
  Тобто потрібно так керувати складністю і розділяти відповідальність між класами, щоб наступні зміни в систему були якомога легшими, без тривалих досліджень і переробок. (Саме тому не варто покладати відповідальність на один і той же клас для роботи з базою даних і інтерфейсом користувача) 
• O - Open / Close Principle
  Програмні конструкти повинні бути відкритими для змін і закритими для модифікації.
  Мова йдеться про стабільність (закритість для змін) інтерфейсу взаємодії програмних конструктів і вільність зміни їх реалізації.
  Теж боротьба із складністю внесень в систему архітектурних змін.
• L - Liskov Substitution Principle
  Повинна бути можливість заміни базового класу на його похідний.
  Автор пише про збереження дизайном умов контракту при змінах у системі.
• I - Interface Segragation Principle
  Зменшення зв'язності за рахунок розділення інтерфейсів для конструкту, які можуть використувувати різні клієнти.
• D - Dependency Inversion Principle
  Модулі верхнього рівня не повинні залежати від модулів нижнього рівня, і обоє повинні залежати від абстракцій. Абстракції не повинні залежати від деталей, деталі повинні залежати від абстракцій.
  Заміна композиції агрегацією. Залежності вносяться зовні (через параметри методів чи конструкторів), а не закладені намертво в клас.

Мои телефоны

Я помню момент, когда я решил купить себе мобильный телефон. Это было не из-за прихоти, или моды. Я тогда жил один, и обычного телефона в сьемной киевской гостинке не было.
Однажды отравился, и мне было настолько плохо, что уже собирался вызывать скорую  (но как?), или дотянуть до балкона и там начать звать людей на помощь. Я дал себе обещание, что если выживу, то куплю мобильный - с него можно вызвать врачей или позвонить кому-то за помощью. Год это был, наверное 2002-ой.

	Первым моим телефоном стал Ericsson R310. Я боялся, что поломаю его или он упадет из рук и разобьется. А стоили они тогда дорого - отдал почти половину зарплаты. Поэтому, начитавшись обзоров о антивандальности, резиновой прокладке - чтобы вода и грязь не попадала внутрь и усиленной антенне "акулий зуб", я выбрал именно его. Друзья посмеивались, и подначивали, что антенна для ковыряния в заднем проходе. Наверное, поэтому я его поменял с доплатой на следующий. Поддался на предложение человека, который потом стал продавцом, и неплохим. А мой он в деревню родственникам подарил.
Nokia 3310 запомнился надежностью - я ему немного побил корпус, да и до меня он был б\у, но в целом остался рабочим. Помню, как искал в новом для себя интернете тестовые распечатки мелодий для его звонков и набирал. Выбрал "В пещере горного короля" Грига. Телефон заглючил в 2006ом или 2007ом, я его собирался сдавать в ремонт, и мне дали (по факту - подарили) смартфон. А старичек 3310 ожил после разборки и чистки. Я его даже не перепрошивал, чтобы он кириллицу понимал. Ушел от меня родне уже в недавнем 2011 году. По-моему, его угробили, хоть я и отдавал его рабочим.
	Nokia 6600 был смартфоном, и уже позволял устанавливать приложения. Я даже читал на нем книги - пусть так и не смог научитсья их загружать. Главную функцию - звонить и писать смс на кириллице, он умел. В году так 2011ом я его почти убил - и решил сменить. Последней каплей стал опыт разговора по тертьему айфону у друга - я понял ,что в телефоне почти ничего не слышу.

У меня было немного "лишних" денег и за 215 долларов я купил себе китайский смартфон. 

А Нокию опять же отдал потом родне, и его окончательно угробили.

Сначала я хотел купить его "брата" Hero H2000. Главным его достоинством была схожесть с iPhone 4, но с логотипом андроидофонов на задней крышке. (Кстати, его зовут Lloyd). Вся суть покупки была в том, чтобы задешево попробовать смартфон, и троллить тех у которых смартфон в несколько раз дороже. Но потом оказалось, что знакомый из Киева купил себе модель получше - Hero H3000. Корпус его был тоже "спионерен" - у Blackberry Sharp. Поэтому я и заказал его - он должен был с большими шансами заработать и у меня. Не верил я китайцам и стремным магазинам, в котором они продавались. Интернет-магазин, в котором я его купил (украинский), исчез буквально через пару месяцев. Телефон преподнес сюрприз - у него не было вибры. Киевский знакомый ее впаял, а я такого делать не умею. Но главные ожидания - звонки, смсы, чтение книг, прослушивание музыки - он выпонял. Правда, гарнитуру из комплекта я практически сразу порвал, поэтому докупал. Еще в него влезают 2 симкарты, и теоретически он может заменить очень плохой телевизор. Но то ли сигнал у нас плохой и слабый, то ли китайское качество не подвело ожидания - но смотреть что-то на нем никакого удовольствия. Ну, разве что может хорошо пожатое видео с вставляемой  карты - кое-как. Потом у него что-то случилось во внутреннем мире, и я перестал слышать голоса звонящих. Что характерно, музыку из разьема можно было услышать. А динамик накрылся. В поездке в Киев в него потыкали отверткой, и он кое-как заработал.
Но я уже созрел, и ждал время когда у меня появятся условно лишние деньги. Пережил свадьбу, и почти сразу (месяца через два) купил себе Sony Ericsson Neo V MT11i
	Недавно случайно выяснил, что он у меня "всего лишь" два года как. А ощущение, что ходил с ним в университет еще. Возможно, что это из-за того, что я знаю, что он еще на время покупки был устаревшим. Даже более того - он был снят из витрины, и продавец предлагал запросить новый со склада. Но я не хотел ждать, хотел поскорее звонить и нормально говорить. Каждый год летом меня тянет его сменить. Год назад удалось пересилить себя - я поменял тему, и сложилось впечатление, что телефон как новый. Кроме того, я через месяца два-три после пользования обновил ему систему: из коробки была вторая, а производитель (который вдруг стал просто Sony) дал четвертую. Стало лучше, но я еще несколько месяцев искал как включить, чтобы при соединении с компьютером можно было с картой внутри работать как флешкой. А так смартфон как смартфон - звонит, дает музыку послушать, через wi-fi почитать что-то в туалете. Недавно смотрел через Приват24 билеты на поезд. Но сами билеты купил через uz.gov.ua - у них есть распечатка на обычную бумагу, без хождения в кассу.

Сейчас опять хочу телефон сменить.
Придумал, что мне надо две симкарты одновременно.
Пока что сдерживаю себя тем, что анонсирована новая система, Android L.

Ее и жду.

Терплю...

Enterprise

Нещодавно усвідомив, що переклад і осмислення слова "Enterprise" допомагають позбавитися "ментального лоску", "тремтіння" перед таким поняттям, як "Java Enterprise Edition".

Моя проблема була в тому, що до цього часу я асоціював це слово більше із корпорацією, ніж із "банальним" підприємством.

Корпорація - це монстр, якого не соромно боятися.
А підприємство - воно ж може бути і скромним державним.
Чого його боятися?

День дурня

Я б назвав цей день всенародним святом.
От як є день будівельника - для будівельників, день енергетика, зв'язківця і шахтаря.
А є свято для всіх, без винятку.
Бо немає людей, які б не пошились хоча б раз у дурні.
При чому самі себе.

Якщо вдивитися в те, як відбувається сам процес перетворення здавалося б розумної навіть і досвіченої людини в дурня, то можна побачити, що найбільша вина лежить на ній самій.
Не на обставинах чи дрібних шахраях-авторах (потужні аферисти все обставлять так, що клієнт вийде задоволений самим собою і результатами того як його ошукали).
А на тому, хто настільки хоче вірити, що обманює саму себе.

Взяти хоча б сьогоднішній день.
Що радісного він нам приніс?
Коли я думав і шукав джерела для перевірки, то згадав що сьогодні за день. Але поки суть та діло, я хотів вірити і вірив, що Ю.В. Тимошенко знімає свою кандидатуру з дострокових президентських перегонів.
Або ті ж стипендії від Біла Гейтса для українських айтішників. Але це вже була друга новина, то я анкетку тільки пролиснув і не став заповняти. А поки пролистував - вірив.

Телевізор, соціальні мережі і сайти новин навчилися використовувати цей дрібний грішок у людей.
Емоційні зачіпки торкнуться глибинних струн і нова інформація стає частинкою світу і життя людини.

Зараз простір новин настільки перегрітий і потенційно важливий, що люди не можуть залишатися байдужими.
Всі ці бандеравці по всій Україні, війська на кордонах, невідомість що буде далі, падіння курсу власної валюти емоційно "вдівають" людей на голку засобів масової дезинформації.

Я роками не дивився телевізор, і жив прекрасно.
Лютий 2014-ого повернув мене до екрану.
І не тільки - я почав активно шукати добавки - для підтвердження, посилення і подальшого споживання того, що нічого окрім переживань, нервів і попсутого настрою не принесе.
В березні я знову вимкнув телевізор.
Тепер намагаюся не читати новин.
Поки що вдалося лише злізти з найбільш емоційно крикливих, оновлюваних і прив'язливих.
Доречі, лише сама зміна ресурсів на ті, що мають менший градус заголовків - заспокоїла трохи нерви.

Здавалося б, в цей час перемін, буремних подій можна проморгати все аж до того часу, як російські танки не в'їдуть на мою вулицю.
Але я думаю, що до того не дійде - я помітив навколо стільки людей, які читають новини і дивляться телевізор!
І головне - хочуть все то розповісти іншим.
Найважливіше (тобто те, що отримало у них найемоційніший відгук) я завжди буду знати.

І цей момент дармового поширення чуток серед оточуючих я ставлю в один ряд із гріхом віри у неперевірене "торкаюче" щось.